20 лютого о 19.00.
361 день російської вбивчої війни проти України + 8 років війни на сході України. Українки та українці борються за власне виживання і за майбутнє своєї країни на фронті і навіть зараз у кожному селі та містечку.
Кожен день приносить нам і радість, і біль, біль втрати рідних, близьких, друзів, знайомих, рідної домівки…. Радість від того, що ми продовжуємо жити, боротися за незалежність нашої країни, підтримувати один одного. І все, що відбувається, назавжди залишається з нами в нашій пам’яті. Наші індивідуальні спогади складаються в колективну пам’ять. Водночас існують міфи, які дуже часто не підтверджуються, але чомусь ми в них віримо.
У далекій античності Геродот і Птолемей згадували про містичне озеро Амадока на території сучасної Західної України. Навіть у Середньовіччі карти підтверджували існування цього озера, що мало би бути найбільшою водоймою Європи. Але з 17 столітті спогадів про Амадоку більше нема. Можливо, воно, це озеро, ніколи не існувало.
„Амадока“ – саме назву українська письменниця Софія Андрухович обрала для свого роману, який у 2020 році вийшов українською мовою у Видавництві Старого Лева у Львові. Писати про цю книжку – непросте завдання. Роман фактично є історією України у 20-му столітті. Головні герої на власному досвіді або з родинних історій знають про Голокост та переслідування української інтелігенції у 1930-х роках, горе пережите в Західній Україні після так званого «добровільного» об‘єднання з радянською державою в вересні 1939 року. Також в романі йдеться про Другу світову війну та війну на Донбасі, що розпочалася у 2014 році. До головних героїв цієї епопеї відносяться також історичні постаті, такі як поет і мислитель Віктор Петров Домонтович. Протягом багатьох років за радянських часів багато родинних історій просто ніхто не розповідав, про них мовчали. Можливо, саме тому Софія Андрухович використовує назву “Амадока” як метафору втрати індивідуальної та колективної пам’яті в Україні. Колективна „амнезія“ відноситься насамперед до періоду сталінського правління.
Перша частина українського епосу “Амадока” Софії Андрухович нещодавно вийшла друком у видавництві Residenz Verlag під назвою “Die Geschichte von Romana. Das Amadoka-Epos” (переклали Александр Краточвіль та Марія Вайсенбьок).
Романа – центральна героїня роману. Вона працює архівісткою в Києві, в історичному місці на території 1000-літнього Софійського собору. Вона намагається реконструювати минуле за допомогою документів, які вказують на щось більше, ніж її власна особистість. Романа вірить, що впізнала свого зниклого чоловіка Богдана в безіменному солдаті, який повернувся важко пораненим з війни на Донбасі у 2014 році. Чоловік понівечений так важко, що його не можна було впізнати. “Його велике тіло і обличчя понівечені, порізані глибокими шрамами: рожевими, червоними, коричневими, фіолетовими, – описує його Софія Андрухович, – він схожий на тварину, яку розрубали м’ясники на бойні, але окремі шматки якої потім чомусь знову зрослися“. Крім того він настільки травмований, що втратив свою пам’ять. Ніхто не знає його імені.
Романа намагається повернути Богданові пам’ять та ідентичність, розповідаючи йому свою та його історію життя …
Купити книгу Софії Андрухович „Амадока“ українською мовою в Німеччині ви можете он-лайн, або в берлінському Kulturkaufhaus Dussmann.
Послухати авторку та поставити їй свої запитання ви можете цього понеділка, 20 лютого 2023 року, о 19:00 у Літературному домі Берліна.
https://www.literaturhaus-berlin.de/programm/8772
See Translation
